Книжковий фестиваль як урок: як у Франції та Бельгії школярів вчать любити читання
Шкільний автобус, 28 дітей, рюкзаки і аркуш паперу з дивними завданнями: знайти книжку з лисицею на обкладинці, відшукати назву зі словом «ніч», поговорити з автором і дізнатися звідки він бере ідеї.
Це звичайна шкільна екскурсія на книжковий фестиваль — такою, якою її організовують у Франції та Бельгії вже кілька десятиліть.
Фестиваль як освітній простір
У багатьох країнах Західної Європи книжковий фестиваль давно став інфраструктурою читацької культури — і школа є її частиною за замовчуванням.
Французький Salon du livre et de la presse jeunesse в Монтрей — один із найбільших дитячих книжкових фестивалів світу — щороку відводить окремі дні для шкільних груп. Вхід для школярів безкоштовний або символічний, транспорт часто субсидується муніципалітетом. У Бельгії модель схожа: групи приїжджають організовано і отримують на вході методичні матеріали — аркуші завдань, адаптовані під вік.
Ідея проста: на фестивалі книжка перестає бути шкільним обов'язком і стає об'єктом дослідження і власного відкриття.
- Знайди книжку, на обкладинці якої є лисиця
- Знайди книжку з одним-єдиним словом у назві
- Знайди книжку, написану більш ніж 50 років тому
- Знайди книжку, яку ти ніколи б не прочитав — і запиши, чому
- Знайди книжку, яку хотів би подарувати другу — і поясни, чому саме йому
- Знайди книжку з найкрасивішою, на твою думку, обкладинкою
- Поговори з автором або ілюстратором і дізнайся одну річ про його роботу
- Запитай у продавця: яка книжка зараз найпопулярніша — і чому?
Завдання не мають правильної відповіді, не оцінюються і не перевіряються. Їхня мета — змусити дитину рухатися, дивитися і думати.
Що відбувається, коли дитина починає виконувати ці завдання?
Починається активний пошук. Замість того щоб пробігти повз купи книжок і не помітити їх, учні зупиняються, оглядаються і поки шукають конкретні елементи на обкладинці, помічають і інші деталі, які їх можуть справді зацікавити.
Потім діти взаємодіють фізично з книжкою: беруть в руки, відкривають, гортають.
Нарешті, говорять між собою про книжки, добровільно обговорюють, хто які книжки бачив, на що звернули увагу. Читацька ідентичність формується не на самоті, а в розмові.
Коли діти взаємодіють з книжкою на фестивалі, вона перестає бути незнаним артефактом і стає результатом чиєїсь праці. Прямо на фестивалі можна розпитати ілюстраторів, авторів, видавців і навіть іноді друкарів про деталі їхньої щоденної роботи.
Як адаптувати для України
Книжковий Арсенал, Книжкова країна, регіональні фестивалі — українські книжкові події давно переросли формат «для дорослих».
Кілька ідей, які можна запозичити вже зараз:
- Зробіть аркуш завдань самостійно. 20–30 хвилин, жодного бюджету. Для 1–2 класу — завдання на образи і кольори, для 5–6 класу — на жанри, теми, порівняння.
- Дайте дітям вільний час. Після завдань — 20 хвилин просто «ходити і дивитися». Саме тоді часто і відбувається найважливіше.
- Зробіть обговорення вражень наступного дня: «що здивувало», «що побачили вперше», «про що захотілось поговорити». Ці 10 хвилин у класі коштують більше, ніж сама екскурсія.
- Запропонуйте спільний вибір. Нехай клас вирішить, які книжки закупити у шкільну бібліотеку — і обговорить, чому саме ці. Це і навичка аргументації, і відчуття причетності.
Французька і бельгійська модель не виникла сама по собі. За нею стоїть розуміння: читацька культура не передається автоматично. Її треба створювати — через середовище, досвід і право вибирати.
Створено за підтримки Європейського Союзу.
